Про район

Версія для друкуВерсія для друку

                                                                             Решетилівський район                     

ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ

Місто Решетилівка розташоване на берегах мальовничої річки Говтва (притока р. Псел) при злитті річок Вільхової та Грузької Говтви, за 38 км від обласного центру (автошлях М03 — м. Полтава та за 12 км від залізничної станції Решетилівка.  На відстані до 1 км від селища розташовані села ПрокопівкаШкурупіївкаХоружі та Сені.

Через селище проходять автомобільні дороги М03 та Р52.

ПАМ'ЯТКИ ПРИРОДИ

Решетилівщина має ряд цінних пам'яток природи.

Сучасна природно-заповідна мережа Решетилівської селищної ради складається  з  «Гарячківського лісу», «Щербаки», «Дубина», ландшафтних заказників місцевого значення. Він розташований на околицях сіл Прокопівки та Білоконі, с. Підгорянка М'якеньківської сільської ради, яка межує з територією селищної ради Решетилівського лісництва — 222,6 га. Являє собою цілинну ділянку р. Говтва з фрагментами степової рослинності та нагірними дібровами з типовими заплавними ділянками та багатим різноманітним рослинним і тваринним світом[3].

НАСЕЛЕННЯ

Численність населення за роками

1966

10 100

1986

8 800[4]

1989

9 552

2001

9 457

2006

9 336

2007

9 297

 

 

2015

9 385

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НАЗВА

Згідно з найвідомішою легендою, якої притримувався український історик, статистик та етнограф XIX століття Микола Арандаренко в «Записках о Полтавской губернии составленых 1846 году», засновником Решетилівки був козак-пластун Решетило, який мав у цій місцевості пасіку та хутір. За іншою версією, назва Решетилівки походить від вислову «решетити тканину», тобто з'єднувати два шматки матерії мережками. Щоб замаскувати шви, тканину «решетили» (змережували). Згідно з цією гіпотезою, продовженням давньої мережки є сучасна вишивка білим на білому. Саме від вислову «решетити», на думку решетилівського художника Євгена Пілюгіна і походить назва селища Решетилівка.

ІСТОРІЯ

Решетилівка та її околиці сягають корінням у сиву давнину. Свідчення цьому пам'ятки археології, найдавніший з яких датовано добою неоліту, ряд об'єктів відноситься до доби бронзи та раннього залізного віку.

XVII—XVIIІ СТОЛІТТЯ

Решетилівка як поселення виникла в кінці ХVІ на початку ХVІІ ст. і знаходилась під володінням польського шляхтича, польного гетьмана коронного Станіслава Конецпольського.

Перша документальна згадка про селище Решетилівка датується 1638 роком у зв'язку з селянсько-козацьким повстанням під проводом Дмитра Гуні та Якова Острянина.

Другою за часом писемною згадкою про Решетилівку є її позначення на Загальній карті України відомого французького інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана, надрукованій у Гданську (Данцігу) 1648 року.

Не  залишилась Решетилівка осторонь визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.) під час якої перебувала у складі Балакліївської сотні. Пізніше Решетилівка стала сотенним містечком Полтавського полку. На той час це було вже досить значне поселення, згуртоване навколо дерев'яної, з земляним валом і ровом фортеці.

Решетилівська фортеця споруджена на поч. ХVІІ століття розташовувалась на трикутному мисі (нинішня територія стадіону «Колос») — узвишші на правому боці р. Говтви та її притоки. У ХVІІ ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу та рову, дерев'яних огорож та башт. Втратила своє значення в 2-й половині ХVІІІ ст.

У 1666 році, коли гетьманом був Петро Дорошенко, Московія вела таємні від України переговори в селі Андрусові про мир з Польщею й таким чином порушила Переяславську угоду з Богданом Хмельницьким. За так званою Андрусівською угодою 13 січня 1667 року, Польща встановлювала з Москвою перемир’я на 13 років. Лівобережна Україна залишалася під Москвою, а Правобережна - під Річчю ПосполитоюКиїв залишався під Москвою на два роки, а Запорожжя мало перейти у спільне володіння Польщі та Московської державиПетро Дорошенко й більшість старшин розцінили це як зраду з боку Росії й вирішили укласти союз із Туреччиною проти Польщі. На раді в Чигирині в січні 1668 року було ухвалено не визнавати зверхність ані московського царя, ані польського короля, а віддатися під протекцію турецького султана. Водночас султан, ведучи дипломатичну гру, пообіцяв підтримку й лівобережному гетьманові Іванові Брюховецькому, відвертому прихилькові московського царя. Очевидно, султан чекав, хто з обох гетьманів візьме гору. У своїй книжці 100 визначних місць України Ігор Шаров описує, що Брюховецького не підтримували козаки й старшина, тому коли на початку літа 1668 року Дорошенко зайняв Решетилівку й підійшов до Опішні, де стояв табором Брюховецький, козаки збунтувалися проти промосковськи налаштованого гетьмана і стратили його, а Брюховецького проголосили гетьманом обох сторін Дніпра. Сталося це 8 червня й за сприятливих обставин могло змінити долю України. Проте непевність позиції татар, а також промосковська політика наказного лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного, гетьмана Івана Самойловича і грабіжницькі дії союзників турків - татар на території України спричинили поразку планів Дорошенка, зречення ним булави 19 вересня 1676 року й заслання в Ярополче під Москвою. Решетилівка перейшла остаточно до лівобережного гетьмана Многогрішного.

Наприкінці 1708 року та на початку 1709 року решетиляни чинили опір шведським військам. 3 березня 1709 року і до початку Полтавської  битви  Решетилівка та її укріплена  фортеця була захоплена шведами і перетворена на головний опорний пункт — командир генерал-майор Крейц. 8 липня 1709 року на полі Полтавської битви решетилівські козаки у складі Полтавського полку, під загальним командуванням Семена Палія діяли у складі російської армії. Із 13 по 19 липня 1709 р. російська армія на чолі з Петром І стояла табором у Решетилівці. Звідси цар розіслав низку державних указів серед них так звані «Решетилівські статті» якими підтверджувалися привілеї козацької сторони, за нею зберігалася адміністративно судова влада на Лівобережжі та деякі інші привілеї, але разом з тим посилювалася залежність гетьманського управління від царського уряду.

У 1729 р. гетьман Данило Апостол пожалував Решетилівку полтавському полковникові В. В. Кочубею. У 1786 Катерина ІІ подарувала Решетилівку, а разом з нею і кріпаків відомому державному діячеві, дійсному статському радникові В. С. Попову (1742—1822).

Окрасою решетилівського маєтку був двохповерховий палац у ранньо-класичному стилі з 25 залами, а також чудовий садово-парковий ансамбль, мізерні залишки якого простежуються і зараз. Там влаштовуються  гучні бали, театральні дійства, катання на човнах по водяних каналах. Було створено унікальну бібліотеку, яка налічувала 20 тис. томів російською та іноземними мовами. Серед них цінні стародруки, договори, рукописи які потім лягли в основу університетських книгозбірень ОдесиКиєва та Санк-Петербурга. Нині на місці маєтку розташовуються стадіон, автостанція та маслозавод[5].

Розташоване на перехресті тодішніх державних і торгових шляхів містечко швидко розвивалося, величезних розмірів досягали ярмарки, що відбувалися шість разів на рік.  На той час  Решетилівка стала  важливим духовним центром Полтавщини. 

З 1768 року тут перебувало духовне правління (протопопія), діяло 6 церков. Остання була збудована в 1749 році Київським Митрополитом Арсенієм Могилянським, уродженцем Решетилівки, і стала, разом з чотириярусною дзвіницею, першою кам'яною будовою містечка. До сьогодні будівлі церков не збереглися.

ХІХ СТОЛІТТЯ

Влітку 1845 р. Решетилівку відвідав Т. Г. Шевченко, що вразила його великою кількість церков. Згадки про Решетилівку є в його повісті «Близнецы» — «У Решетилівці церков десять, я думаю буде». Із семи пам'яток церковної архітектури не збереглося жодної, всі вони були знищені в роки радянської влади.

У Решетилівці Тарас Шевченко як художник  - член Археологічної комісії 7 і 9 липня виконав для видання  «Живописна Україна» два малюнки тушшю, сепією та аквареллю «У Решетилівці».

За даними на 1859 рік у власницькому та козачому містечку, центрі Решетилівської волості Полтавського повіту Полтавської губернії, мешкало 4636 осіб (2211 чоловічої статі та 2425 — жіночої), налічувалось 891 дворове господарство, існували 6 православних церков, єврейський молитовний будинок, станова квартира, козаче приходське училище, богодільня, економічний лазарет, волосна та сільська управа, поштова станція, фабрика та 4 заводи, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари[6].

ХХ СТОЛІТТЯ

1905 року була утворена ткацька майстерня, яка 1922 перетворена на артіль. З неї 1960 року постала фабрика мистецьких виробів зі школою майстрів. Виробництво декоративних тканин: доріжок, скатертин, килимів, вишиваних рушників, сорочок, прикметних своєю декоративністю і яскравістю барв. З Решетилівки походить унікальний, особливо складний, тип вишивки — білим по білому. Решетилівські вироби експонуються на міжнародних виставках й експортуються головно до сателітних країн. З переходом на фабричне виробництво якість цих виробів занепала: на зміну первісній органічності народного мистецтва прийшов штамп, подекуди зумовлений пропагандивними вимогами кітчу.

У братській могилі Меморіального комплексу в центрі Решетилівки покоїться прах 6 бійців партизанського загону Я. Р. Огія, які загинули в березні-листопаді 1918 р. в боротьбі  з німецькими окупантами і в червні-грудні 1919 р. з денікінцями.

Через Полтавщину і зокрема Решетилівку, здійснював свої рейди Н. І. Махно, який мав опорні бази в хуторах навколо Решетилівки, постачав  зброю місцевим повстанцям. Після проголошення 20 листопада 1917 року Української Народної Республіки Решетилівка увійшла до її складу. Проте у січні 1918 року під час Україно-московської війни 1917—1918 років Решетилівку зайняли окупаційні московські війська групи Михаіла Муравйова26 березня 1918 року Решетилівку звільнила Окрема Запорозька бригада Армії УНР. Цього ж дня у Решетилівці на короткий час розташувався штаб бригади з її командиром Олександром Натієвим.

25 листопада 1918 року під час Протигетьманського повстання до Решетилівки прибула кінна чота Чорних Запорожців Петра Дяченка Армії УНР і зупинилася там на ночівлю. У Решетилівці до чоти приєдналися 50 повстанців на своїх конях і чота перетворилася на сотню[7].

У січні 1919 року в Решетилівці з каракулю решетилівських овець було пошито шапки для всього Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР[8]. У кінці січня 1919 року Решетилівку знову окупували московські війська.

15 червня 1921 року головнокомандувач військами України і Криму М. В. Фрунзе та його заступник Г. П. Ейдеман прибули на станцію Решетилівка. Відбулася сутичка з махновцями в ході якої М. В. Фрунзе було поранено. На місці сутички після смерті Фрунзе встановили невеликий пам'ятний знак.

Найжахливішою сторінкою в історії українського народу, сумним наслідком сталінського тоталітаризму, стали трагедія Голодомору 1932—1933 р.р. в Україні. Пошукові загони учнів та учителів Решетилівщини, які протягом 1993—2008 р.р. збирали матеріали для «Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні» встановили імена 2679 осіб померлих від голоду.

В 1938 році Решетилівка отримала статус селища міського типу.

У середині вересня 1941 р. Решетилівка стала одним із важливих опорних пунктів південного заходу в обороні Полтави. Бої чистин 81-ї, 169-ї, 212-ї, 300-ї стрілецьких, 3-ї, 14-ї — танкових бригад, інших частин Південно-Західного фронту, Козельщанського і Решетилівського винищувальних батальйонів, чисельністю близько 300 чолові тривали з 16 по 25 вересня. 22 вересня 1941 року була окупована німецькими військами. З перших днів окупації почалися розстріли радянських громадян, які не хотіли коритися ворогові. У гітлерівських  застінках загинули активісти селища Д. П. Плужник, Я. В. Закарлюка, І. Г. Фесенко, О. Ф. Шкурупій, М. І. Черкун.

У Решетилівці, у приміщенні середньої школи, окупанти створили табір для військовополонених, де утримувалося 400—500 осіб, а колишній районний будинок культури пристосували під збірний пункт, де перебувала молодь, призначена до відправки у Німеччину. Через нього пройшло 1264 юнаків і дівчат. 15-річний школяр О. К. Василенко з Решетилівки, щоб допомогти молоді втікати зі збірного пункту, кілька разів вночі непомітно розрізав колючий дріт, яким був обнесений будинок культури. 3 червня 1943 р. при  черговій спробі розрізати дріт, Олексій Василенко був убитий гітлерівцями.   

З 22 по 25 вересня 1943 р. тривали запеклі бої між німцями та воїнами 20 стрілецького корпусу, генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова, 5-ї та 7-ї гвардійських повітрянодесантних дивізій, 53-авіадивізії далекої дії 121 гвардійський окремий батальйон зв'язку. Решетилівка була звільнена 23 вересня 1943 року.

XXI СТОЛІТТЯ

16 серпня 2016 року створено Решетилівську селищну ОТГ з центром у Решетилівці.

7 листопада 2017 року Верховна Рада України прийняла постанову про віднесення Решетилівки до категорії міст районного значення.

ТРАНСПОРТ

Околицею селища проходить автошлях Е40.

Автостанція Решетилівка (вул. Шевченка, 5) — єдина пасажирська автобусна станція районного центру[9]. Декілька років тому Решетилівка мала дві автостанції — одну у центрі селища (яка функціонує і сьогодні), другу — вздовж автомобільного шляху Київ-Харків (будівля автостанції із зупинкою залишилися, деякі автобуси зупиняються за вимогою, проте сама станція не працює). Автостанція обслуговує приміські та міжміські автобуси по області за такими напрямами:

·                    Полтавський напрямок

·                    Кременчуцький напрямок

·                    Шишацький напрямок

·                    Приміське сполучення

Через селище курсує автобус міжобласного сполучення Миргород-Дніпро, який на автостанцію не заїжджає. Автостанція обслуговує на міжміських маршрутах переважно транзитні автобуси.

Із Решетилівки можна дістатися наступних населених пунктів Полтавщини: Баранівка (через Шишаки), Глобине (транзитний автобус на Кременчук), Горішні Плавні (колишній Комсомольськ), Градизьк (транзитний автобус на Кременчук), ДиканькаКременчукПолтава. Найкраще сполучення райцентр має із обласним центром (щоденно більше 10 рейсів). Скориставшись зупинками вздовж автошляху Київ-Харків, можна доїхати до Великої БагачкиКарлівкиКобелякЛубенМиргородаНових СанжарОржиціПирятинаСеменівкиХоролуЧорнухЧутового.

По району пасажири можуть доїхати до таких сіл: БакайБерезнякиБілоконіБратешкиГанжіГлибока БалкаДемидівкаДружбаКаленикиКапустяни (Фрунзівка), КолотіїКривкиЛиман ДругийЛиман ПершийЛобачіЛучкиМалий БакайМиколаївкаМихнівкаМолодиківщинаМуштиМ'якеньківкаНова ДиканькаНова МихайлівкаОнищенкиПаненкиПасічники, ПаськівкаПащенкиПіщанеПлоскеПокровськеПотеряйкиПотічокПустовариСеніСухорабівкаТуриФедіївкаХрещатеШамраївкаШевченковеШилівкаШкурупіїШрамки. Деякі рейси виконуються по днях.

Залізнична станція Решетилівка знаходиться за 10 км у селищі Покровське (колишня назва Жовтневе). Станція обслуговує переважно приміські електрички за такими напрямами:

·                    Київський напрямок (на КиївЛьвів)

·                    Полтавський напрямок (на ХарківКостянтинівку)

·                    Приміське сполучення (на ПолтавуОгульціРомоданГребінку)

Див. також: Решетилівка (станція)

ПІДПРИЄМСТВА

Найбільші промислові підприємства району: ВАТ «Решетилівський маслозавод», ВАТ «Решетилівський цегельний завод», ТОВ «Агротехсервіс». У селищі знаходяться хлібозавод, м'ясокомбінат, кілька дрібніших підприємств.

Важливу роль у розвитку сільськогосподарського виробництва краю відіграли машинно-тракторні станції. Друга Решетилівська МТС була створена у січні 1943р.

Здавна Решетилівка була одним з центрів ткацтва, килимарства та вишивки, вироби решетилівських майстрів відомі в усій Україні. Особливо цінувалися решетилівські смушки (овеча вовна).

У 1905 р. в колишній садибі поміщиці Хрипунової, яку придбало Полтавське губернське земство, був створений ткацький навчально-показовий пункт, а з 1912 р. майстерня. У 1922 р. на базі майстерні утворилася художньо-промислова артіль «Троянда» з двома цехами — ткацьким і вишивальним, перейменована в 1926 р. в артіль ім. Клари Цеткін. Після війни, в 1960 р артіль реорганізовано у фабрику художніх виробів, яка відзначалася високими технічними можливостями і художньою майстерністю. Вироби решетилівських ткачів, килимарниць, вишивальниць експонувалися на багатьох республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках народного мистецтва. Народні майстри ткацтва Решетилівки Л.Товстуха, Н.Бабенко, Д.Єфремова та Г.Бондарець були удостоєні Шевченківської премії (1986).

На західній околиці Решетилівки розташований килимовий цех фабрики художніх виробів, у комплексі з іншими промисловими спорудами. ЦК двохповерхове цегельне приміщення, споруджене в 1967 р. замість старих будівель.

СОЦІАЛЬНА СФЕРА СЕЛИЩА

ДОШКІЛЬНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

·        дошкільний навчальний заклад «Ромашка»,

·        Решетилівський НВК (мікрорайон Новоселівка)

ЗАГАЛЬНООСВІТНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

·        Решетилівська гімназія ім. І. Л. Олійника,

·        Решетилівська ЗОШ І-ІІ ступенів,

·        Решетилівська ЗОШ І ступеня,

·        Решетилівський НВК (мікрорайон Новоселівка).

ПОЗАШКІЛЬНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

·        Решетилівський районний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді;

·        Центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді Решетилівської селищної ради;

·        Будинок дитячої та юнацької творчості Решетилівської селищної ради;

·        дві дитячо-юнацьких спортивних школи.

ПРОФЕСІЙНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

·        Аграрний професійний ліцей ім. І. Г. Боровенського,

·        Художній професійний ліцей.

МЕДИЧНІ ЗАКЛАДИ

·        Центральна районна лікарня,

·        Центр первинної медико-санітарної допомоги,

·        ФАП (мікрорайон Новоселівка),

·        приватні лікарські та стоматологічні кабінети.

ЗМІ І ВИДАВНИЧА СПРАВА

·        «Решетилівський вісник» — решетилівська районна україномовна суспільно-політична газета. 

ЗАКЛАДИ КУЛЬТУРИ[РЕД. • РЕД. КОД]

·        Районний Будинок культури,

·        2 клуби (в мікрорайонах Цибулівка та Новоселівка),

·        Центральна районна бібліотека,

·        Решетилівський районний краєзнавчий музей

·        Музей історії школи при Решетилівській гімназії ім. І. Л. Олійника

·        Центр культури і дозвілля «Оберіг»,

·        дитяча школа мистецтв

·        Меморіал солдатської слави

·        Майстерня художніх виробів

ПАМ'ЯТКИ

Див. також: Список пам'яток Решетилівський район

Див. також: Пам'ятки історії Решетилівського району

·     Кургани Решетилівки (відомі з ХХ ст.);

·     Пам'ятник-погруддя Тараса Шевченка. Встановлено у центральній частині Решетилівки навпроти районного Будинку культури (1967 рік). Автори — скульптор П. Ф. Мовчун, архітектор Я. О. Гайдученя;

·     Братська могила учасників встановлення радянської влади, де покоїться прах 6 бійців партизанського загону Якова Огія, які загинули в березні-листопаді 1918 р. та в червні-грудні 1919 р. У цій могилі похований і перший голова Решетилівського волревкому М. І.Блошенко;

·     Пам'ятник-бюст М. В. Фрунзе на місці бою з махновцями 15.06.1921 р. Невеликий пам'ятний знак був встановлений після смерті М.Фрунзе. У 1942 р. пам'ятний знак був знищений німецькими окупантами. 1967 р. на тому місці спорудили новий пам'ятник (автор-скульптор О.Савельєв);

·     Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 рр. та політичних репресій 1920 — поч. 1950 рр. «Люди будьте розсудливі, не допустіть трагедій на рідній землі!» таким є текст книги на стелі рожевого граніту у парку Решетилівки в 1993 р. за проектом місцевого архітектора С. Г. Шаратіна.

·     Пам'ятний знак на честь воїнів 3-ї окремої танкової бригади, яка у вересні 1941 р. вела важкі оборонні бої з фашистами в північній частині селища. Автором проекту цього знаку був ветеран танкової бригади В. М. Колесник (1984 р.)

·     Пам'ятник-бюст Альоші Василенку, розстріляному фашистами у 1943 р. на місці де він загинув споруджений пам'ятник роботи скульптора М. Г. Когана, а на його могилі у південній частині кладовища «На Пісках» встановлено обеліск (1974 р.)   

·     Пам'ятний знак на честь військових  частин із з'єднань, які визволили Решетилівський район від загарбників на території художньо-професійного ліцею (2003 р.) . Автор проекту — народний художник України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, почесний громадянин селища Решетилівка  Л. С. Товстуха.

·     22 червня 2003 р. у Решетилівці був урочисто відкритий пам'ятник на честь воїнів, вихідців із Решетилівського району, які служили у складі обмеженого контингенту радянський військ у ДРА. Він встановлений у центрі селища, на перетині вулиць Леніна і Парижської Комуни, і являє собою  червоно-чорний гранітний обеліск, який символізує вічну скорботу, із зображенням представників різних родів військ — піхотинця, танкіста, льотчика та військової техніки, а також символу виконання обов'язку та лаврового вінка доблесті. Автор проекту — художник В. І. Деркач, скульптор С. П. Бородай.

·     У 2006 р. споруджено Алею Героїв. Вона являє собою встановлені на постаментах з рожевого граніту дошки сірого граніту з портретними зображеннями Героїв Радянського Союзу, кавалерів трьох ступенів орденів Слави, а також п'ятьох Героїв Соціалістичної Праці з Решетилівщини.

·     Меморіальні дошки на честь учасників бойових дій у Афганістані Віталія Петровича Пустовара та Ігоря Миколайовича Веклича. Меморіальні дошки встановлені на приміщеннях середньої школи (нині гімназія ім. І. Л. Олійника), де навчались І. М. Веклич і В. П. Пустовар та ПТУ № 52 (нині — аграрний ліцей), яке закінчив І. М. Веклич.

·     У центрі селища, біля приміщення Решетилівського районного відділення внутрішніх справ, у березні 2002 р. — відкрито пам'ятний знак загиблим правоохоронцям — лейтенанту Андрію Дмитровичу Чмиру (1962—1990)  і старшому лейтенанту Олександру Васильовичу Черкасу (1961—1991). Перший загинув при затримані злочинці, другий при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з несенням служби по охороні громадського порядку. Пам'ятний знак являє собою обеліск з чорного лабрадориту із зображенням жінки у траурному вбрані і хлопчика з букетом квітів і пам'ятним написом.

·     На честь  механізаторів машинно-тракторної станції по Великотирнівській вулиці встановлений на металевому постаменті пам'ятний знак — трактор ХТЗ. На постаменті закріплена металева дошка з пам'ятним записом «Заслужил ты честь и славу трактор-дедушка по праву. Слава механизаторам».

·     У 2009 р. на честь жителів селища, які були учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та всіх хто став жертвами чорнобильської трагедії встановлений пам'ятний знак. Він встановлений у центральній частині селища, біля  райвійськкомату, вул..Шевченка, 23. Автор проекту архітектор О.В.Приходько.

·     23 вересня 2010 року відбулося відкриття пам'ятного знаку І. Г. Боровенському — лідеру  Решетилівської перебудови 80-х років ХХ ст., Почесному громадянину Решетилівщини. Він розташований по вул. Леніна, 19 між будинками райдержадміністрації та Центру культури і дозвілля «Оберіг». Пам'ятний знак являє собою масивну гранітну брилу  з горельєфом. Авторами проекту і виконавцями виступили архітектор О.В.Приходько, скульпторами І. Л. Геращенко та М. К. Посполітак.

ВІДОМІ УРОДЖЕНЦІ

·     Арсеній (Могилянський) (в миру Олексій Васильович Могилянський) — релігійний діяч, митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії (17571770).

·     Григорій Стороженко — єпископ УАПЦ. Народився у Решетилівці 1881 р. в селянській родині. Репресований НКВС у 1937 р.

·     Іван Біленький (народ. в Решетилівці у 1894 році — ?), кошовий отаман, ватажок козацько-селянського повстанського загону, що боровся у 1920—1921 роках проти більшовицько-московського терору на території Полтавського повіту;

·     Закарлюка Микола Володимирович (1977—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.

·     Тисаревський Юрій Тимофійович — підполковник Армії УНР.

·     Труховська-Ванєєва Домініка Василівна — діячка революційного руху в Російській імперії, член Союзу боротьби за визволення робітничого класу

·     Данило Оверченко (народився в Решетилівці, роки життя невідомі) — отаман, ватажок повстанського загону у Решетилівці, що боровся у 1920 році проти московсько-більшовицьких військ.

·     Бондарець Ганна Савівна — килимарниця, лауреатка Шевченківської премії 1986 року;

·     Ямниченко Іван Мусійович — український геолог, доктор геолого-мінералогічних наук (від 1971). Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1976).

·     Єфремова Домна Федосіївна — українська килимарницязаслужена майстриня народної творчості УРСР (1982), лауреат Державної Премії УРСР імені Тараса Шевченка (1986)[10].

·     Пільгук Іван Іванович  — український письменникпедагог та літературознавець.

·     Бабенко Олександр Олексійович — майстер килимарства, член Національної спілки художників України.

·     Андрусенко Дмитро Васильович — український майстер бандури, диригентбандуристпедагог, організатор і диригент капели бандуристів (у Сумах).

·     Дмитренко Олексій Максимович  — український письменникпубліцист. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

·     Дереч Дмитро Григорович (1914—2007) — український письменник.

·     Педько Юрій Валерійович — полковник Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни 2014—2015 років.

·     Васильєв Олександр Вікторович (1959 р.н.) — поет, музикант, співак. Збірка віршів, що видана 2012 року у видавництві «Курсор», налічує 72 тексти українською та російською мовами. (Васильев А. В. Для тех, кто рядом. Сборник песен и стихов — Харьков: Курсор, 2012. — 92 с.)

ВІДОМІ ДІЯЧІ

·     Бабенко Надія Несторівна  — художник декоративного мистецтва у галузі художнього ткацтва. Заслужена майстриня народної творчості УРСР , лауреат Державної Премії УРСР імені Тараса Шевченка[11], член спілки майстрів народного мистецтва.

·     Іпатій Ніна Іванівна — заслужена майстриня народної творчості України;

·     Товстуха Леонід Самійлович — народний художник України, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка. Директор фабрики художніх виробів ім. Клари Цеткін2006 р. — почесний громадянин Решетилівки

·     Афанасій (світське ім'я: Шкурупій Володимир Михайлович) — український прозаїк і священик. Член Національної спілки письменників України. Преосвященний єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, прийняв постриг 2005 року[12].

ПЕРЕБУВАЛИ

·     Улітку 1845 р. Решетилівку відвідав Тарас Шевченко. Тут він виконав до видання  «Живописна Україна» два малюнки тушшю, сепією та аквареллю «У Решетилівці». Згадки про Решетилівку є і в його повісті «Близнецы».

ДОСЛІДЖУВАЛИ

·     М. Є. Макаренко — український археолог та дослідник старожитностей Полтавщини (початок ХХ ст.)

·     В. Г. Ляскоронський — відомий український археолог і історик (початок ХХ ст.)

·     М. І. Арандаренко — полтавський історик

Наверх ↑